Дмитриковський Ігор  Олегович. Розповідь дружини.

В 2018 році Ігор підписав контракт з Військово-Морськими Силами Збройних Сил України.

В 2019 році я вийшла з декретної відпустки і перевелась з Запоріжжя в Маріупольську мотопіхотну бригаду.

З чоловіком майже не бачились, бо його батальйон постійно на бойових завданнях, я в з дитиною в Маріуполі. В рік приблизно 2-3 місяці він бував дома.

В 2021 році в мене закінчився контракт і я підписала новий з Командуванням Медичних Сил Збройних Сил України на посаду офіцера командування.

В 2022 році в лютому місяці почалось повномасштабне вторгнення рф в Україні.

Мене та чоловіка 21 лютого викликали по бойовій тривозі до наших військових частин.

Під час повномасштабного вторгнення з чоловіком бачились через face time.

На початку березня їх ППД було знищено російським агресором. Він приїхав поговорив з моїм командиром і командир залишив його в підсилені шпиталю.

Перші прильоти по госпіталю ми відчули ще на прикінці лютого. А 16 березня на реанімаційне відділення рф скинула бомбу. Коли відбувалися ці бомбардування, я перебувала на сортувальному майданчику, куди привозили  поранених. Командиром було прийнято рішення передислокувалися на теріторію заводу імені Ілліча. З собою вивезли всіх поранених, медичне обладнання, медикаменти, тилове забезпечення. На новому місці розгорнули операційну. Умови були дуже важкі. В де-яких місцях особовий склад відпочивав на підлозі, бо в пріоритеті були поранені. 

В середині березня кількість поранених та тих, хто отримав травми, значно збільшилася. Були моменти, коли вони не спали по декілька діб. Але робили все, що в їх силах, аби врятувати людей. Лікарі не спали де-коли зовсім. Шпиталь працював 24/7 в прямому сенсі цього розуміння. 

Бункерів як на Азовсталі, не було. Ми облаштовувалися у підвалах. Але і тут доводилося увесь час змінювати місце перебування, тому що увесь час бомбили, та ворог вже заходив на територію заводу.

Ігор власноруч таскав на собі поранених, бо носілок не було, на них лежали поранені. На 2 лавки клали носілки і були такі ліжка для них, щоб вони не лежали на підлозі.

Особовий склад відпочивав, коли на то був час на коробках, на підлозі.Ігор отримав грижу, таскаючи на собі людей. У нас не було носилок, то ж він на руках носив поранених. Ніс їх на собі у підвал. На ступнях не було живого місця. Я робила йому компреси з бетадіну, щоб вони підсумували рани. Мені підсказав це робити наш хірург. Потім був полон…

Дружину Ігоря вдалося повернути з полону. Сам він досі знаходиться там.

Ігор повернувся додому 26 квітня 2023 року в рамках обміну полоненими.