Припишний Андрій Володимирович (“Шегі”)  народився в селі Зрайки колишнього Володарського (нині Білоцерківського) району Київської області 21 жовтня 1997 року у великій і дружній родині, де мама – Світлана Валеріївна, за професією бухгалтер, батько Володимир Іванович, за професією різноробочий, сестри Поліна та Марія, брат – Іван.

У 2016 році юнак здобув повну загальну середню освіту та професію тракториста-машиніста сільськогосподарського виробництва у державному професійно-технічному навчальному закладі “Володарський професійний аграрний ліцей”, був активним учасником в різноманітних заходах. Згодом вступив до Ржищівського індустріально-педагогічного технікуму, де навчався на заочній формі навчання. 

Своїй мрії Андрій не зрадив – у 2018 році вступив на службу до лав полку “Азов”. Після проходження надважкого КМБ  8 жовтня 2018 року був зарахований у списки особового складу окремого загону спеціального призначення “Азов”. 20 березня 2020 року призначений на посаду санітара 2-го відділення 1-го взводу оперативного призначення 2-ї роти оперативного призначення 2-го батальйону оперативного призначення окремого загону спеціального призначення “Азов”.

Як парамедик Андрій неодноразово проводив навчання з тактичної підготовки по медицині, брав участь у захисті територіальної цілісності на Сході України. Якось, приїжджаючи у відпустку, Андрій завітав до ліцею, де навчався, та розповів про бойові завдання, які доводилось виконувати, про першу допомогу пораненим бійцям, про сучасне забезпечення підрозділу озброєнням, спорядженням, про побут воїнів. Насамкінець Андрій закликав здобувачів освіти готувати себе до захисту України: гартувати і тіло, і дух, щоб бути здатним протистояти будь-якому агресору.

Незважаючи на складності армійського життя, він завжди залишався доброзичливим, чуйним, завжди готовим прийти на допомогу, з великою турботою ставився до своєї родини, ніколи не залишав в біді.

Із початку повномасштабного вторгнення Андрій знаходився в місті Маріуполь. 5 березня 2022 року в одному з боїв отримав непроникне поранення грудної клітини, але, попри все, продовжив захищати Батьківщину. За словами побратима, Андрій, не дочекавшись, поки заживуть рани та його випишуть з госпіталя, сам викликався допомогати: “Що я буду тут сидіти? Хлопцям потрібна допомога”. 15 квітня 2022 року, пересуваючись на бронетранспортері в районі металургійного комбінату “Азовсталь” по мосту через річку Кальміус, потрапив під артилерійський обстріл, унаслідок чого міст було зруйновано, а бронетранспортер впав у воду. Андрій та екіпаж БТР загинув. В АЗОВі він втілив свою мрію: став і медиком, і військовим. Шкода, що через кляту війну так ненадовго…